Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину! Отче, прослав своє ім'я!
Здається що усе було добре
я прагнув
сповідався на краще
здавалося все ще чекало мене попереду
я мріяв про кохання
про місце у цьому місті
робити добро
а вийшло усе інакше
спочатку прийшла хвороба
я усе думав, що вона пройде
що все буде по старому
і лише десь тепер я зрозумів, що цього не буде
я хворий
я інвалід
і чекати щастя у цьому світі є неправильним
ніколи не увійде у моє життя якесь щастя
нічого ніколи не буде по старому
а тепер ще й захворіла мама
вона була так насправді єдиною опорою у моєму житті
вона оберігала мене від усього злого
я знав що завдяки їй я завжди буду накормлений, одягнений
а тепер коли їй погано
я розумію що нічого не можу зробити для неї
я нічого не досяг у житті
я навіть не можу потішити її своїм життям
вона усе життя жила заради мене
і ось
що я
хто я
я усе сподівався на щастя
мені здавалося, що я обов'язково отримаю його
мною захоплювалися
я бачив як на мене дивилися дівчата
що про мене говорили
і розумний і щирий, справжній
а я все чекав її
мені здавалося, що неодмінно має бути саме така як я
така ж гарна
цікава
розумна
а саме головне така ж сама самотня і прагнуча щастя
як і я
і мені часто здавалося що ось я знайшов її, вхопив
розпізнав серед різних усіх облич
але мені чогось завжди не везло
чому завжди саме “вона” не хтіла зі мною бути
так були поряд інші
але я ніколи не бачив в них того, чого чекав, шукав
так мене тягнуло до цих інших
все таки я чоловік
але я ніколи на це не погоджувався
я б певно ніколи не дозволив собі бути з тією, яку б я не любив
не знаю
я б ніколи не був би з іншою
а ту яку я люблю
я так і не можу знайти
останнім часом я зовсім у всьому розчарувався
я навіть вирішив що “її” не існує
я зустрів її
вона була настільки схожа на “неї”
що я дивився і не міг розгледіти різниці
і тепер я дивлюся в її очі і бачу “ту”
спочатку я боровся
я намагався її полюбити
мені здавалося що в цьому вихід
я визнав що “вона” примара
і вирішив позбутися “її”
але я так і не зміг
не зміг розділити їх
вона завжди мені нагадує “її”
і тепер дивлячись у твої очі
я бачу її
і нічого не можу з собою зробити
дозволь мені любити тебе
я знаю що ти мене не любиш
але ти
ти відкрила мені дорогу
показала мені яким може бути щастя
я сподівався на те
що мій розум, мої здібності будуть оцінені, добре використані
інакше для чого мені їх дали
але світ так і не признав мене
у світі неодмінно треба чогось досягти, щоб тебе почули
але навіть коли ти маєш усі титули, то все одно ти будеш говорити
і тебе будуть слухати
але чи будуть чути
ось у чому питання
в світі ніхто не хоче слухати іншого
усі хочуть лише щоб їх чули
знайти таку людину, яка б тебе чула
це певно і є справжнє щастя
я усе пробував себе
намагався знайти місце у цьому світі
але дарма
я зрозумів що є лише два варіанти
робити так як говорить і чого бажає світ
і позбутися, втратити себе
чи зберегти себе
але бути відкинутим світом
я усе вагався
схилявся то в одну
то в іншу сторону
але так і не знайшов себе
але життя складалося саме таким чином
що я не міг ніде влізти
світ наче постійно відкидав мене
наче вважав мене чужим елементом
так я і не став кимось
що безперечно дало мені змогу стати, бути собою
і ось тепер я маю волю
волю ціною якої є самотність
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
СКАЖИ ИМ: КАК СИЛЬНО Я ИХ ЛЮБЛЮ! - Андрей Жаворонков Я всюду с тобой, куда бы ты себя не загнал. Я был с тобою, до того, как ты впустил Меня в свою жизнь. Я не оставлю тебя и не покину тебя, даже если ты отречешься Меня… Что бы ты не сделал, как бы низко не пал, ты не перестанешь быть Мне сыном. Мне не важно, кем себя считаешь ты. Мне важно кем Я, тебя считаю. Ни что, не в силах отменить нашего родства. Не убегай от меня. Я нуждаюсь в тебе.
